Pyrrhula cineracea
| Pyrrhula cineracea | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець.
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Pyrrhula cineracea Cabanis, 1872 | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Pyrrhula cineracea — дрібний птах із роду снігур родини в'юркових. Осілий і кочовий вид із невизначеним таксономічним статусом. Мешкає в Північній і Східній Азії, селиться в тайзі. Живиться ягодами і насінням.
Латинська назва в дослівному перекладі означає «снігур сірий», оскільки у самців цього виду немає яскравого забарвлення, властивого спорідненим видам. В англійській мові цю особливість підкреслює назва «снігур сивий». Крім того, Pyrrhula cineracea можуть називати «снігуром байкальським» за місцем проживання в околицях озера Байкал. Нез'ясоване походження англійської альтернативної назви «снігур великий», адже представники цього виду за розмірами дрібніші, ніж звичайні снігурі.
Дрібний птах розміром трохи більший за хатнього горобця, виглядає тлустим. Вага 22—30 г, довжина тіла 13—17 см, довжина крила 8,3—9,7 см, розмах крил 22—27 см[1].
В загальних рисах статурою і малюнком оперення схожий на звичайного снігура. У дорослих особин верх голови, вуздечка і підборіддя чорні. Щоки, шия, груди, плечі, спина і черевце без підхвістя сірі, причому на верхній частині тіла сірий колір темніший, ніж на нижній. Рульові та махові пера крил, а також хвіст чорні з синюватим металічним полиском. Крила перетинає вузька світло-сіра смуга. Поперек і підхвістя білі. Очі з темною райдужкою. Дзьоб чорний. Лапи темно-бурі, майже чорні.
Статевий диморфізм виражений слабко. Різниця між самцем і самицею полягає в тому, що у самця забарвлені в сірий колір частини тіла мають попелястий відтінок, а у самиці — рожевувато-сірий[2]. Іноді у самців може проступати червонуватий відтінок на череві, спині, щоках, однак ця риса непостійна і має індивідуальний характер. Молоді особини мають вохристо-коричнювате оперення з чорними маховими і рульовими перами крил, однак без чорної шапочки, як у дорослих особин.
Слід зазначити, що самиці і молодь цього виду забарвленням дуже схожі на таких же особин звичайного снігура, що, по-перше, ускладнює їх визначення в польових умовах, а по-друге, дає підставу деяким систематикам тлумачити цей таксон як підвид останнього. Визначальна відмінність самиць Pyrrhula cineracea полягає в тому, що у них зовнішнє опахало внутрішнього махового пера темно-сіре, в той час як у самиць звичайного снігура воно червоне. При цьому слід враховувати, що покривні пера крила часто закривають цю червонувату плямку. Крім того, самиці Pyrrhula cineracea мають вузьку світло-сіру поперечну смугу на крилі, а самиці звичайного снігура — широку білу[1].
Пісня Pyrrhula cineracea тиха, складається з приємних колінець, що включають дзижчання, свисти, скрипи. Позивний сигнал — короткий посвист «ф'ю» з явно меланхолійним звучанням. Як правило, самці співають у гіллі дерев[2].
Гніздовий ареал Pyrrhula cineracea охоплює тайгову зону Сибіру, Далекого Сходу, а також окремі гірські райони на півночі Центральної Азії, як от Алтайські гори тощо. Західний кордон ареалу пролягає через долину Обі, на півночі він тягнеться уздовж 59-ї паралелі до узбережжя Охотського і Японського морів. З півдня зону розповсюдження цього виду окреслює умовна лінія, що пролягає від Південного Алтаю через Танну-Ула, Хангай, Хамар-Дабан, Кентей, північ Великого Хінгану, долину Сунгарі на висоті 46-ї паралелі до південної частини Сіхоте-Аліня. Під час зимових кочівель цих снігурів спостерігали на Корейському півострові, півночі Китаю, у степах Забайкалля і на заході Казахстану в долині Сирдар'ї.
На місцях гніздування Pyrrhula cineracea тяжіють до лісів середнього і високого гірських поясів, найчастіше їх можна зустріти у висотному діапазоні 1400—1800 м. Тут вони часто сусідять зі звичайними снігурами і Pyrrhula griseiventris, однак займають із ними різні біотопи. Улюблені оселища цього виду — кедрові, ялицеві та модринові ліси, в тому числі з домішкою листяних дерев, а також березово-ялинові ліси на узбережжях річок і озер. Під час зимових кочівель зграйки Pyrrhula cineracea навідуються до листяних лісів із розвинутим чагарником ярусом, деревних масивів у заплавах, заростей бур'янів[1].
Раціон Pyrrhula cineracea такий же як і у звичайного снігура. Його основу складають бруньки, ягоди та насіння різноманітних дерев і кущів. Під час вигодовування пташенят батьки приносять їм комах, однак поза періодом розмноження цей корм ігнорують.
Усю осінь і зиму снігурі цього виду тримаються зграями, у гніздовий період — парами. Співати самці починають наприкінці лютого — у березні, а завершують наприкінці травня. Пари облаштовують гнізда на великій відстані одна від одної. В цей період птахи стають надзвичайно обережними, перестають співати і навіть у випадку небезпеки поблизу гнізда подають сигнали рідко і стиха. Гнізда будують переважно у верхівках високих дерев, однак можуть гніздуватися і на меншій висоті серед деревного підросту. Гніздо Pyrrhula cineracea має форму чаші, збудоване з нещільно укладених деревних гілочок і сухої трави, лоток гнізда птахи зазвичай вистеляють тонкими корінцями, шерстю, ниточками лишайників. Діаметр гнізда становить 13—16 см, висота — 6,5—10 см, розміри лотка, відповідно, дорівнюють 5,5—6,5 см і 3,5—4,5 см[2].
Відкладання яєць відбувається з травня по липень. Середня кладка налічує 4—5 яєць, довжина яких коливається від 18,3 до 23,1 мм, а ширина — від 13,5 до 15,1 мм (середні показники 20 × 14,8 мм). Вага одного яйця в середньому становить 2,4 г. Шкаралупа яєць матова, зеленкувато-блакитна з численними малиново-чорними і фіолетово-сірими цятками і рисками, скупченими біля тупого кінця. Це відмінна риса від звичайного снігура, у якого малюнок яйця рівномірний, а поверхня блискуча[3]. Інкубація триває 13—15 діб. Насиджує самиця, а самець годує її на гнізді. Пташенята вкриті густим і довгим темно-сірим пухом. Слизова оболонка ротової порожнини у них рожева або червона, по боках глотки — темно-червона або фіолетова, дзьобові валики блідо-жовтого або жовтого кольору. Малечу годують обоє батьків протягом 12—16 діб[2].
Поршків цього виду спостерігають у липні — на початку серпня. У серпні — вересні Pyrrhula cineracea скупчуються в кочові зграї, частина з яких залишається на місці гніздування, годуючись у різних біотопах, а частина (переважно з північної частини ареалу) здійснює далекі кочівлі на південь. До місць зимової годівлі в Казахстані снігурі цього виду прилітають у жовтні — на початку листопада, а на місця гніздування повертаються у травні[1]. До старих гніздових ділянок пари не прив'язані[2].
Аналіз мітохондріальної ДНК показав, що всі шість видів снігурів походять від спільного пращура — смеречника, якого сучасні систематики виділяють в окремий рід Pinicola[4]. Західні орнітологи розглядають сірого снігура як підвид звичайного під назвою Pyrrhula pyrrhula cineracea. На користь цієї версії говорить те, що особини Pyrrhula cineracea з популяцій на крайньому сході ареалу розмірами не поступаються звичайним снігурам, отже, крім незначних деталей забарвлення не мають відмінностей із цими пернатими. У країнах пострадянського простору Pyrrhula cineracea підносять до рангу самостійного виду.
- ↑ а б в г Серый снегирь. sibirds.ru ((рос.)) . Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 31 травня 2020.
- ↑ а б в г д Серый снегирь – Pyrrhula cineracea. balatsky.ru ((рос.)) . Архів оригіналу за 9 січня 2020. Процитовано 31 травня 2020.
- ↑ Балацкий Н. Н. О гнездовании серого снегиря в Забайкалье [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.] // Бюлл. МОИП, отд. биол. — 1990. — Вип. 95(3). — С. 51-53.(рос.)
- ↑ A. Arnaiz-Villena, J. Guilléna, V. Ruiz-del-Valle, E. Lowy, J. Zamoraa, P. Varelaa, D. Stefani, L. M. Allende Phylogeography of crossbills, bullfinches, grosbeaks, and rosefinches [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.] // Cellular and Molecular Life Sciences. — Vol. 58. — 2001. — С. 5—6.(англ.)